Антон, 55 - 10 июля 2011 13:03

Спопеліле озеро –багаття,
Де півколом- скупані думки .
Голизну прикрили ,мов латаття,
Власні перевірені роки.
Цівкою не страченого диму
Непідкупне слово тут живе , те ,яким до віку одержимий ,
Бруниться з душі старе й нове….


Розплітає вітер верби жовтокосі ,
Самотіє лебідь в дзеркалі води.
Як сльоза прощання ,як небесна просинь , за туманом часу даленієш ти .
Поцілунки наші – кетяги калини ,
До морозів перших,
Пригуби , гірчать.
Де цвіло кохання ,веснонька єдина ,
В жовтизні розлуки, глянь,
Листки ячать.
Зазирнути важко у зіниці долі .
Таїною вабить мудра глибина .
….Зболені акорди оживуть поволі ,
і пучки зігріє втомлена струна .
Уповітрі чистім
Павутинка висне,
Знов снує шрвками осінь поміж трав…
А троянда пізня –
То найкраща пісня , та яку для тебе
Я не написав…

• 
• 
•