Люда, 38 - 12 декабря 2007 12:58

Частина 1
Вона не могла зрозуміти, звідки в її душі виникало оте всеосяжне, всепоглинаюче відчуття ніжності, адже вона його не кохала. Не любила. Це знала вона давно, як знала і те, що він без неї не тямить свого життя. Але чому тоді усе тремтить і горить, і байдуже, де він знаходиться: за кілька сантиметрів н6а тій самій канапі, що і вона, а чи десь далеко-далеко, майже у іншій півкулі. Не любила і ніколи вже не полюбить. Це вона зрозуміла, коли він зрадив їй вперше, відкрито і жорстоко. І розум волав від вселенської несправедливості: за віщо? за віщо така кара? - За обожнювання, за обожествління, а може, за поклоніння? Душа, омита сльозами і очищена болем, давно вже все пробачила, вона прагнула лише звичного, але од того такого жаданого людського щастя. І як завше - страждало серце. Воно розривалося між двома непримиренними началами, спливало гіркотою і жадало лише визначеності. Та де ж її взяти?! Де її віднайти?! Її і близько нема!
Не кохає, втомилася, спустіла. А метелики літають, бо призвичаїлася до поцілунків, до безсонних пристрастних ночей, до такого красивого і цікавого життя, яке виявляеться справжнісіньким болотом. Це все вона вже знає напевне. Чому тоді серце крається, заходиться, рветься. І болить... Болить не від образ чи непорозумінь, бо то привілей душі. Болить од нових зрад, нових коханок, нових поцілунків. Од нового, кожного разу ще сильнішого і незбагненнішого, а отже, ще страшнішого болю.

• 
• 
•