Люда, 38 - 22 декабря 2007 11:39

Частина 2
Одного разу він сказав, що все вирішено: він йде. Далеко. Без неї. Назавжди. Вона була морально до цього готова уже давно. А може, то їй так здавалося. Бо коли за ним закрилися двері, вона відчула те, що, певно, відчувають підірвані на міні люди. Половина кожної клітиночки цього тіла за невблаганнимми законами фізики залишилась тут, за дверима, а половина відірвалася і полетіла за ним. Епітелій разом з цитоплазмою вибухнули. Коли здираеш шкіру не до крові і площа рани мокра - то розриваються навпіл клітинки. А якби отак все тіло, і не тільки ззовні, але і всередині.Уявити це важко, і не дай Боже пережити.
Вона лягла на ліжко. Вона просто лежала. Вона не думала, не ворушилася, навіть, як їй здавалося, не дихала.
- Тобі зараз самотньо і важко?
- Ні, самотньо і важко буде потім, а зараз боляче. Просто боляче... Боляче думати, боляче дихати. Боляче жити. Боляче...
Вона не знала,як вона це визначила, але то була правда. Не відкриваючи душі, вона знайшла ті слова, якй достеменно передавали її стан.
Вже потім з"явилася гіркота, пекуча образа, а тоді...

• 
• 
•